Вверх

Харківський госпіталь

Харківський госпіталь
Харківський госпіталь

У червневому номері журналу «Військо України», який видає Міністерство оборони, було опубліковано мою статтю під назвою «Форпост, де рятують життя».

http://viysko.com.ua/journal/forpost-de-ryatuyut-zhy-ttya/

На жаль, публікація зазнала значних скорочень, оскільки в початковому варіанті мала більше героїв і була розрахована на два номери з продовженням. Завдяки сайту АТАКА в мене є можливість донести читачеві повний варіант статті й прозвітувати «скороченим» героям публікації, що вони є не менш важливими для автора, ніж ті, хто був залишеним у журнальному варіанті.

Олександр КУХАРЕНКО,

серпень 2017 р.

 

Насправді сьогодні він називається Військово-медичним клінічним центром Північного регіону, але для тих, хто тут працює, як і для тих, хто лікується, — був і залишається госпіталем. Харківським госпіталем…

У першу чергу, саме територіальна приналежність, а також — кваліфікація лікарів, мобільність медперсоналу й здатність одночасно надавати допомогу великій кількості потерпілих зробили його лікувальним форпостом між територією АТО й мирною Україною.

За три роки, що минули з початку збройного конфлікту на Донбасі, термін АТО не лише втратив своє початкове значення, а й дискредитував себе на майбутнє, оскільки зараз практично кожному українцеві відомо, що там відбувалася й продовжується повноцінна війна з вибухами, обстрілами й, як результат, бойовими втратами й тяжкими пораненнями.

І до сьогодні, час від часу, через Луганщину й Донеччину несуть «вертушки» до Харкова зранені, пошматовані тіла наших бійців із передової. І щодня в лікарів, середнього й молодшого медперсоналу є робота — рятувати життя, виходжувати й повертати бійцям Української Армії здатність захищати Батьківщину…

 

МЕДИКИ БУЛИ ГОТОВІ

Не секрет, що в рекордно короткі терміни наші Збройні сили з напівзруйнованих і мало на що здатних перетворилися на повноцінну армію, котра зараз може протистояти будь-якій агресії. Проводячи паралель, можна було б стверджувати, що те ж саме відбулося й із військовою медициною. Хоча далеко не кожен її представник дотримується такої думки.

— Харківський госпіталь і більшість його персоналу, — вважає головний терапевт Юрій Ілляшенко, — був готовий до надання допомоги під час бойових дій. Я не знаю, чия це заслуга, але були підібрані дуже професійні кадри — керівник госпіталю Віктор Поліщук, головні хірурги Василь Курінний і Віктор Біленький, травматолог Олександр Бородай, високопрофесійні фахівці, що пройшли Афганістан, служили в миротворчих контингентах. На той час у нас уже був комп’ютерний томограф, який дозволив зберегти життя й здоров’я не менше сотні людей, оскільки мали можливість визначати необхідність оперативного втручання.

Окрім надання необхідної допомоги безпосередньо в госпіталі, медики виїжджали до Ізюму, Слов’янська, Бахмута. Там вони приймали поранених, тяжких готували до перевезення й транспортували до Харкова. Інші працювали на передовій, організовували роботу мобільних медичних груп, пристосовували приміщення й обладнання лікарень до діяльності в бойових умовах.

Найважчими й найбільш проблемними для роботи госпіталю виявилися періоди іловайської й дебальцевської трагедій. Тоді найбільша кількість прийнятих поранених за одну добу склала 163 бійці. А враховуючи, що це було не разове надходження, можна уявити, яку завантаженість відчули на собі всі служби. У ті дні лікарі й медсестри не залишали території по три-чотири доби, а деякі знаходилися тут протягом тижнів. Були випадки, коли, перебуваючи вдома, лікар кидав все й терміново приїздив до хворого, тому що той потребував негайної допомоги.

 

НАЙБІЛЬША НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ

Подібної думки про готовність до роботи в бойових умовах дотримується й начальник клініки ушкоджень Олександр Бородай.

— Коли відбулися події на Майдані, — говорить він, — ми передбачали, чим це може закінчитися, й мали можливість підготуватися. Власні напрацювання, здійснені в Афганістані, я завжди використовую й радо ділюся ними з іншими лікарями. Єдине, що відрізняє нашу війну від тієї, це рівень технологій. Звичайно, що широке їх застосування здійснюється тоді, коли ми стикаємося з масовими й схожими пошкодженнями. Тому можна стверджувати, що саме бойові дії в Україні сприяли використанню в нашому госпіталі новітніх технологій.

Завдяки старанням колег-журналістів широкий розголос отримала подія за участі харківського нейрохірурга й капітана Олександра Петраківського, якому згодом було присвоєне звання Героя України.

Полковник Бородай добре пам’ятає той випадок і вважає його наслідки найбільшою несправедливістю щодо свого колеги. Петраківський поступив до госпіталю з проникаючим вогнепальним пораненням голови. Кісткові уламки були вдавлені настільки, що здійснювали компресію на головний мозок. Під час операції виникла зупинка серця, яка швидко була ліквідована. Але в результаті пацієнт залишився глибоким інвалідом.

Стосовно цієї події проводилися розслідування, тривалий час працювали слідчі. Лікарям вдалося довести правоту колеги й відповідність його дій з керівними документами військово-польової хірургії. Олександр Бородай впевнений в тому, що нейрохірург врятував пацієнту життя. Це факт! На жаль, повної життєдіяльності й повноцінної свідомості досягти не вдалося.

 

СПОЧАТКУ БУЛА ПЛУТАНИНА…

За різними статистичними даними через Харківський госпіталь пройшло від 40 до 50 % від кількості всіх поранених у зоні АТО. Весь лікарський і більшість сестринського складу перебували й продовжують перебувати в 65-му мобільному госпіталі та в зоні його відповідальності.

— На початку була повна плутанина, — розповідає начальник операційного відділення Володимир Негодуйко, — оскільки лікарям доводилося виконувати функції санінструкторів. Хтось вирішив, що хірург більше потрібен у полі, ніж біля операційного столу. На щастя, все з часом стало на свої місця й ми почали займатися тим, чим повинні були займатися від самого початку. Це я пояснюю недостатньою готовністю медичної служби до тих випробувань, які випали на її долю.

За останні три роки підполковником Негодуйком було здійснено понад 740 операцій. Переважна їхня більшість припала на 2014 рік. У часи найбільшої завантаженості були задіяні всі операційні столи, а хірурги біля них постійно змінювали один одного. Після таких випробувань медик впевнений, що їхня підготовка із точки зору досвіду зросла в рази. Як би цинічно це не сприймалося, але без війни й такої кількості поранених, госпіталю годі було б сподіватися на те забезпечення й ті нововведення, які є зараз. На його базі здійснено кілька наукових розробок, винайдено хірургічний магнітний і немагнітний інструментарій.

Новітні технології використовуються практично для всіх операцій, як на етапі визначення показань для видалення чужорідних тіл і місця їхньої локалізації, так і під час проведення операції. Таким чином у закладі до лазерної, ультразвукової, рентгенографічної візуалізації, додали ще й магнітну, що значно підвищує успішність проведення видалень і практично виключає можливість неповного видалення чужорідних тіл.

Хоча під час загострення бойових дій для хірурга Негодуйка один день був схожий на інший, все ж у пам’ять врізалися два-три епізоди з операційної практики. Приміром, потрапив до госпіталю поранений з наявністю таких тіл у перикарді — серцевій сумці. Така операція є дуже складною, тому для її проведення приїжджав фахівець, який довго не міг визначити місцезнаходження чужорідного тіла. І навіть він був здивований тим, настільки швидко це було здійснено за допомогою магнітного інструментарію.

Оскільки у вогнепальних ранах тіла, що взаємодіють з магнітним полем, зустрічаються в 90% випадках, магнітний інструмент зарекомендував себе досить дієвим і перспективним. Достатньо зауважити, що аналогів цьому винаходу у світовій медицині не існує. Досі він використовується як експериментальний, але винахідники впевнені, що найближчим часом все це буде узаконене й почнеться серійне виробництво новітнього хірургічного інструменту.

Зараз у Володимира Негодуйка та нього та його колег, що, окрім лікування, займаються ще й розвитком вітчизняної науки, з’явилася можливість приділити більше уваги цій сфері діяльності. Тож тепер на черзі докторська дисертація, присвячена діагностиці та видаленню чужорідних тіл вогнепального походження.

 

ВІЙНИ В НАС НЕМАЄ!

Військову медицину, як і армію, руйнували десятки років. Як приклад, наводять той факт, що напередодні військових подій відділення хірургії мобільного госпіталю складалося з начальника й старшої сестри. Причому це робилося цілеспрямовано. А в грудні 2013 року скоротили ще й старших сестер. Тому, коли трапилася війна, довелося мобілізувати людей, що мали медичну освіту, навіть тих, хто до цього не працював за фахом.

Не встигли медики перевести подих, як завітали всілякі комісії, перевірки різних рівнів, щоб задати не скільки провокаційні, як безглузді питання: «Чому не за правилами списані речі, наприклад, нижня білизна? Ви не мали права приймати людей зі зброєю! Як ви могли постачати медикаменти без заявки, довіреності, накладної? Своїми злочинними діями медики нанесли непоправні збитки державі!»

І як тут пояснити людям, надто далеким від тих умов, у яких доводилося працювати? Як розтлумачити, що коли привозять поранених без рук і ніг, фрагменти нижньої білизни не списуються, а розрізаються й викидаються? Як довести, що той же автомат було використано як шину для перебитої кінцівки? Яким чином можна пояснити КРУ, що в країні війна, що медикаменти без заявок і накладних скидали з повітря тим, хто перебував у оточенні, адже за офіційними документами в нас ніякої війни немає?!

І ці проблеми й до сьогодні так і не вирішені й чи будуть колись вирішені — невідомо!

 

ІЗ РУК — В РУКИ

Це той факт, який неможливо замовчувати чи применшувати. Про допомогу волонтерів під час бойових дій багато сказано й написано. Але не менший вклад склали добровільні пожертвування у справу лікування поранених бійців.

Медики госпіталю добре пам’ятають, як на КПП з’являлися люди — пересічні харків’яни — й приносили, хто що міг. Проблем з продуктами в закладі ніколи не було, а ось додатковому харчуванню тут були завжди раді. Так один дідусь привозив груші з власного саду, інший з пенсії зміг придбати блок цигарок і каву. Говорили: «Передайте хлопцям, нехай скоріше видужують».

Сплеск патріотизму був настільки високий, що люди пропонували передати пораненим гроші, передати гроші лікареві, щоб міг придбати все необхідне для лікування. Звичайно, що ніхто на це не йшов, і тоді знайшли прийнятну й єдино можливу форму допомоги.

Якось на прохідній з’явилися двоє досить молодих чоловіків в поцікавилися, що є найбільш необхідним для пацієнтів. Повз проходив лікар і сказав, що в реанімації зіпсувався холодильник. Всього за півгодини привезли два холодильника й передали відділенню. Інші, не називаючи навіть своїх імен, виявили бажання поставити кондиціонери на кілька палат. До такої акції приєднувалися все нові й нові благодійники. Так за весь час волонтерами Харкова було встановлено біля 60 кондиціонерів. Масово несли телевізори, які були просто необхідні для прикованих до ліжка пацієнтів. Тепер палат з телевізорами в госпіталі більше, ніж тих, де телевізора немає.

А згодом стараннями Автомайдану на території медичного закладу почав працювати волонтерський центр, який діє й зараз. Для нього було виділено приміщення, де пацієнти можуть отримувати мінеральну воду, молочні продукти від місцевих виробників та речі першої необхідності.

 

НЕ ЛІКУВАННЯМ ЄДИНИМ

Є в штаті Харківського госпіталю нічим непримітна посада — начальник клубу. Але, як відомо, не місце прикрашає людину, а саме навпаки. Павло Базиль ще в 2011-му звільнився в запас, а через два роки колишній керівник запросив його на посаду психолога медичного центру. З того часу й до сьогодні Павло Іванович займається зв’язками з громадськістю, співпрацює з професійними й самодіяльними акторами та музикантами, а найголовніше — акумулює всю інформацію про діяльність підрозділу. Саме від нього вдалося отримати початкові свідчення в усіх спрямуваннях і розширити їх шляхом спілкування з іншими героями публікації, яких також порекомендував і представив Базиль.

Він певен того, що не лише ліки, операції й реабілітації повертають хворим повноцінне існування. Ніяк не можна применшувати віру людини, належний догляд, настрій і натхнення. Тому, завдяки начальнику клубу, актори харківських театрів і представники вузівських керівництв знають, що їхній обов’язок підтримати бійців теплим словом, завзятою піснею, проникливим віршем — усім тим, що називають чарівною силою мистецтва.

(Закінчення буде)

Hosting by ED